Війна… Нежданно повільно ступила в Отчий край, тягнучи за собою довгий шлейф людських бід та горя. Одягнула в чорні хустки матерів. Оповила землю мороком та страхом. 

Дзвінкий голосний сміх змінила на ріки гірких сліз. А тих , хто ще вчора кохав, горів та співав пісень, жбурнула горілиць на сиру холодну землю.

Хто поверне матері сина ,діткам малим найріднішого татка, а юному дівчиську перше незабутнє кохання? Хто поверне в українські хати вогники щастя , які одночасно надовго погасли для кожного із нас?
Єдине,що можу сказати- сучасні діти та підлітки вже не мріють про дорогі цяцьки та техніку. Ми лиш прагнемо миру. Ми хочем вільно та без остараху  топтати землю наших прадідів.  Ми хочемо чути виключно приємні новини по телебаченню та радіо. Ми хочемо більше ніколи не повертатись до цих стражденних сторінок історії знедоленої Батьківщини.
Станьмо пліч-о-пліч за рідну Вітчизну. Любімо все вкраїнське. Негоже дітям однієї матері-України вбивати один одного заради національної ідеї. Зупинімо братовбивство і не повертаймося до чорних сторіно історії України вже ніколи.