Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий
Можна вважати людину, що має багато грошей, багатою? А інших, що не змогли заробити величезні статки, називати бідними чи навіть злидарями? Що насправді головне: дзвін золотих монет чи здатність співчувати і допомагати іншим?
Гроші дають людині можливості, але натомість заковують душу у кайдани, ховають серце за кам’яними стінами, висмоктують з нього все світло. Перетворюють на черству особу, що думає тільки про одне: як примножити статки. Вона перестає помічати довколишній світ, братів, які потребують допомоги, починає зневажати навіть рідних.
Бідній людині, яка відчула на власній шкірі, як погано жити без сторонньої підтримки і співчуття, набагато легше віддати незнайомцеві останню сорочку і поділити окраєць хліба навпіл. Хтось навіть свідомо обирає шлях самопожертви і скромності, щоб золото не затьмарювало розум, не відбирало здатності помічати красу навколишнього світу.
За гроші можна купити квиток до іншої країни, але вони не покажуть, наскільки прекрасні її пейзажі, чи яке солодке повітря Батьківщини. Папірці дають змогу придбати багато розкішного одягу, тільки хутряні жилети і дизайнерські сумки не зігріють засмученого серця, не склеять розбитої душі.
Незаможні люди краще багатих знають, що справжній скарб – це сім’я, гідність і чесність перед іншими та самим собою. Родина стає твоїми крилами, друзі, що цінують тебе не за кількість папірців у гаманці, і не зрадять, коли закінчаться гроші, роблять тебе сильнішим.
Не всі багаті люди душевні злидарі, бо декотрі витримують випробування статками, і залишаються собою. Не всі бідні вміють цінувати прості речі, ділитися з нужденними і любити світ. Людина може бути якою завгодно, тільки мусить зрозуміти єдине правило: гроші не забереш з собою на той бік, але твої спогади, добрі вчинки і чисті думки – найкращий спосіб стати безсмертним, стати найбагатшим у цьому і тому житті.