З дерев злітає останнє листя,важкі сірі хмари лякають снігом, холодний вітер змушує шукати прилисток та тепло. Лише де-не-де виглядає парость зеленої трави, що нагадує про те, що недавно було літо та тепла золота осінь. Ще недавно жевріла надія, що зима цього разу не завітає до нашого дому, буде тепло аж до весни… Але ці сподівання були марними.

Реалії рідної природи такі, що спекотне літо змінюється морозною зимою. Можна бачити цілковите перетворення пейзажу в залежності від пори року. Ніжно – зелені квітучі барви – весною, барвисто-яскраві – літом, багряно-жовті – восени, сріблясто-білі – взимку. Ця круговерть захоплює та спонукає замислитись одночасно: чи не так минає життя людини від народження (весни), зростання та розквіту ( літо ) до згасання та смерті (осінь та зима)? Сама природа показує нам як швидко плине час, як треба цінувати кожний прожитий день, кожну годину, хвилину.

На вулицях люди йдуть майже не піднімаючи голови, ховаючись під зонтами та капюшонами, швидко крокуючи, аби якомога скоріше повернутися в тепле приміщення та зігрітися. Ще не прийшла зима з хрустким снігом, дзвінким від морозу повітрям, блакитним небом вдень, алмазними зірками вночі, але і багряна осінь вже далеко позаду. Ця непривітна пора – саме час мріяти про майбутнє з чашкою чаю та улюбленою книжкою в руках, загорнувшись в теплий плед.

Скоро прийде Різдво з барвистими ярмарками, подарунками та веселощами. Це християнське свято має глибоке язичницьке коріння. Наші далекі пращури святкували його як своєрідний початок весни, бо саме з цього часу світовий день потроху починає збільшуватись, а темна ніч швидше минає. А це означає що зима не буде вічною, її час скоро мине. Природа знову оживе весною, як людина, що оклигує після довгої хвороби, щоб неминуче восени згасати.