Г. Квітка-Основ’яненко видатний письменник XVIII століття. Основоположник, «батько» української прози, великий знавець народної мови. Він першим показав що наша мова не «наріччя», а повноправна мова великого народу. Найбільш відомі його твори: «Конотопська відьма», «Сердешна Оксана», «Сватання на Гончарівці», «Маруся». В кожному із них сюжет розгортається навколо простої дівчини.
В своїй соціально-побутовій повісті «Маруся» письменник відображає життя селян на Україні. Оспівує їх звичаї та культурні надбання.
Головна героїня твору донька заможного селянина Наума Дроба і його дружини Насті, ніжна та тендітна Маруся. В її образі автор втілює найкращі риси сільської дівчини тих часів. Ніжна і тендітна, вродлива і скромна, трудолюбива і порядна Маруся закохується в бідного парубка. На її прикладі автор розкриває не легку дівочу долю. Весь час працює то в полі, то вдома по господарству, прибирає , готує, пряде, шиє, вишиває. На люди виходить тільки в свята до церкви. Зустрівши раптово на весіллі у подруги своє кохання дівчина знітилась і не знала, що їй робити, бо боялась народного осуду. Але через « миколаївську солдатчину» їм не судилось бути щасливими. Бідний сирота мав стати рекрутом, адже не мав грошей щоб заплатити «найомному».
Через це батько не давав згоди на їх шлюб. А в ті часи ніхто не міг піти проти волі голови сімейства. Парубок борючись за своє кохання був змушений поїхати з рідного села. Провівши коханого на заробітки дівчина довго тужила та побивалась, потім потрапивши під зливу застудилась і померла. Кінець цієї історії логічний, така чарівна й сентиментальна натура не може жити без кохання.
Повість вражає ліричними описами українських звичаїв та обрядів. Майстерним протиставленням красоти природи з її ніжними ранками і чарівливими нічними пейзажами жорстокій реальності феодально-кріпосницького ладу.