У творі Федора Михайловича Достоєвського «Злочин і кара» змальований не тільки побут тогочасного населення, а й зібрана по крупинкам душа суспільства. Він не є типовим. В рядках поєднується непоєднуване, людина, яка вважається усіма чистою та непорочною, стає чиїмось нічним кошмаром, а втілення усіх смертних гріхів – єдиним порятунком, святинею та образом ясності думок, підтримки. Цікава манера подання інформації Достоєвського дозволяє і не відчути моральної втоми та емоційного виснаження, і не стати заручником сухих рядків.

Головних герой твору – цікавий персонаж. Його не можна охарактеризувати двома словами, але можна з чистою душею охрестити «дивак». Він не втілює жодних моральних цінностей, але його не можна назвати поганою людиною. Навіть через його вчинок. Скоріше, читачеві стає шкода юнака, який сам зробив те, чого не хотів, а його психіка цього не витримала. Він невміло замітав сліди злочину, плутався та врешті решт здався. Сам. За власним бажанням.

Соня Мармеладова – не типовий жіночий образ. Вона із самого початку своєї характеристики викликає у читача цікавість та жагу до її розкриття. Соня представлена з двох різних боків – соціального і морального та з боку власного внутрішнього світу. Вони доповнюють одне одного. Зважаючи на перше, можна зрозуміти друге й навпаки. Не зважаючи на таку неідеальність, головну героїню Достоєвського можна вважати вічною, світлою та доброю. Вона завжди прийде на допомогу, вона не та, ким її вважають.

Існую ряд другорядних персонажів, які підкреслюють та допомагають розкрити характер героїв, їх переживання та просто доповнюють картину, роблять її більш живою та натуральною. У творі Достоєвського немає прикрас. Немає ідеалів. У творі Достоєвського є життя. Справжнє, без рожевих окулярів та стереотипів.