А як ви знайшли свого першого друга? Чи пам’ятаєте ви взагалі про нього? Мабуть, першим другом кожного з нас були наші мами, котрі подарували життя й одразу стали надійною опорою, підтримкою та захистом для новонародженого дитяті.

То як же ж далі шукати друзів? Може, слід бігати із біноклем чи ба навіть із лупою, шукаючи їх по кутках та під ліжком? Вельми дивне це словосполучення – «Знайти друга». Звичайно, буквально сприймати його не потрібно, але тим не менш – друзів якось заводять.

Ні, певна річ, що не так, як домашніх тварин, бо то повний абсурд, якщо ми будемо сприймати усе так фактично! Із певними людьми ми знайомимося у зв’язку із конкретними обставинами, що склалися; тобто, знову ж таки, втрутилася доля й звела двох людей, котрі чудово могли би спробувати контактувати, поладити й подружитися.

Якщо ти бігатимеш довкола й кричатимеш про те, що тобі потрібен друг – ніхто не відгукнеться. Треба спробувати помовчати про це, і тоді таки точно якимось дивним, на перший погляд, чином, у твоє життя постукається щастя у людському амплуа. Ні, то не магія й не фантастика.

Таке справді буває, бо друзі, напророчені долею, завше знаходять одне одного, можливо, хоч й не одразу. Шукай і знайдеш; чекай і дочекаєшся; дій і вдача буде на твоєму боці.