Як я провела свої канікули
Школа змінює ставлення до часу. Поки ти ще малий, то існує час грати в сніжки чи в пісочниці, плавати, засмагати, спілкуватися, їсти, спати. Та щойно в житті з’являється школа, час перетворюється на вільний, та робочий.
Зараз мені подобаються обидва боки часової медалі, бо цікаво може бути і на уроках, і поза ними. Та канікули все ж – особливий час. Упродовж року ми аж чотири рази відпочиваємо від занять. Відпочинок цей різний за тривалістю, а тому й проводжу його по-різному.
Більшості моїх друзів найбільше подобаються літні канікули, бо вони найтриваліші: можна досхочу розважатися, мандрувати.

Але мені симпатичніші коротенькі осінні. Не за можливість отримати купу вражень, а за запахи і кольори. Про кольори осіннього листя навіть говорити багато не хочеться. Просто визирніть у вікно. Навіть у найсучаснішому місті знайдеться дерево, що змусить зупинитися і задивитися на нього. Особливі восени квіти. Всі вони цвітуть приглушеними кольорами, насиченими. Напевно, їхня яскравість – страх перед невідступною зимою. Хоч мої улюблені хризантеми не бліднуть навіть під снігом.

Принаймні в один із цих гарних осінніх днів ми із родиною їдемо до лісу. Батьки кажуть, що по гриби, але я з телефоном в руках полюю на кольори. Ви знаєте, що жоден режим фотографії не може передати всієї краси реальності? Як би я не вишукувала ракурс, в якому вдасться піймати легкий туман, що завис на павутинках, чи промені сонця, що падають на вкриту листям землю, – нічого не виходить.
Може, я ще не надто досвідчений фотограф. А може, то техніка ще не розвинулася до рівня краси природи. Хай там як, але в моєму кошику повертаються додому кілька десятків грибів, найкрасивіше різнобарвне листя і запахи осені.

Їх вистачить на приготування вечері, створення чергової квітково-листкової композиції (це моя щорічна традиція) та кілька тижнів філософського настрою. Осінні канікули завжди змушують задуматись над тим, що не все може пояснити шкільна наука. Дещо я буду відкривати кожного року ніби вперше.