Ми живемо у чудовій країні, котра дозволяє нам мати хорошу освіту і престижну роботу. Україна – суверенна держава, громадяни якої повинні пишатися нею. На жаль, наша країна зараз переживає не найкращі часи, але тим не менш, ми маємо пам’ятати, що рано чи пізно будь–який дощ закінчується та на небі з’являється веселка. Люди звикли вішати одне на одного ярлики, ось так і зараз урядовці женуться за незрозумілими стандартами, себто намагаючись зробити з нас європейців.
Ми стрімко прямуємо в Європу, думаючи, що вона – то і є наше спасіння. Дехто вважає, що якщо ми зватимемося європейцями, то ситуація в країні враз покращиться і усі війни припиняться. Та хіба важливо, де ми є і які папери затверджують це? Найголовніше – залишатися людиною. Я не претендую на абсолютність своєї думки, проте європеєць – це всього–на–всього слово. Чомусь зараз люди вважають його авторитетнішим та промовляють гучніше, аніж слово «українець».
В першу чергу я – українка і не хочу, аби мене називали по–іншому. Європеєць чи українець – то не грає ролі, якщо людина веде себе однаково, будучи названою і так, і так. Україна, як і люди, може змінюватися. Байдуже, як вона зветься і як називають її громадян. Бажаючи досягнути чогось кращого, люди часто забувають про те, що дало їм поштовх. Зміни – це добре, але тільки у тому випадку, якщо відбуваються вони на користь не лише владі, а й людям.