Твір на тему: “Вільне висловлювання. Частина II”

загрузка...

Голосуйте за цей твір

А так, хоча б ця молодь заповнює простір моїх думок своїм буттям. До того ж це дозволяє мені почуватися у безпеці, мов за кам’яною стіною, захищеною від самої себе. А раптом знову щось не те утну? – переймалась Іра. – Раптом знову не втримаюсь і поріжу чиїсь лахи?» Дівчина з жалем згадувала той прикрий інцидент, що трапився три тижні тому. То були заручини її кузини Катрі.



Ірину теж було запрошено, все як належить. Катерина в ту мить почувалася неймовірно щасливою. Рідня не могла натішитися її вибором: красень, при грошах, освічений, та де там, не те слово освічений, лауреат Шевченківської премії в галузі літератури, до того ж з хорошої родини. Кращого годі було й бажати. Дворянин, одним словом. Чоловік-мрія. А найголовніше – любив Катю до нестями.

Чи то так здавалося на перший погляд. Ірина до обранця сестри ставилася з незначною обережністю, а то й з цілковитою байдужістю. «Яке мені діло до них? Парубок як парубок, мені що до того? Так кортить Катрусі зв’язати себе вузами шлюбу, то нехай, уперед! Мене це зовсім не обходить, не я прирікаю себе на купу клопоту та турбот, яких можна запросто уникнути, – зневажливо розмірковувала Ірина. – Як добре, що мене десятою дорогою обходять такі хлопчики».
Застілля було схоже на одноманітні посиденьки. Розмови були настільки нецікавими, що нашій невгамовній понад усе хотілося чи то скоріше зануритися у глибокий сон, чи хоча б якось поліпшити ситуацію. Нажаль, самого лише бажання не було достатньо, усім присутнім було індиферентно до мовчазної родички. Їхня увага належала закоханим.



Схожі твори

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *