Усна народна творчість – це колективний, мистецький доробок певного народу, який передає знання і досвід, вірування та обряди саме цього народу. Також називався фольклором.
Існують три роди народної творчості, жанри яких домінують у фольклорній спадщині.

Народний епос – усні фольклорні твори, переважно прозової форми. До цього роду належать такі жанри:
Прислів’я – усталені вислови поетичної форми, що несуть в собі певну завершену думку з повчальним характером.
Приказки – усний і короткий вислів прозової форми, що може виступати частиною прислів’я. Вживається у переносному значенні, немає завершеної думки та повчального характеру.

Казки – народні твори, які передавались з уст в уста. Сюжет казок часто мав вигаданий або фантастичний характер.
Народна лірика – це твори поетичного характеру. Виконувались у формі пісні.

Календарно-обрядові пісні – співались під час певних обрядів або народних свят. Мали три різновиди: зимовий, весняний і літній.
Родинно-побутові пісні – використовувались в обрядових сімейних традиціях, таких як: весілля, колискова, похоронні пісні.
Соціально-побутові пісні – в таких піснях йде мова про побут та промислове життя народу (рекрутські, козацькі, чумацькі, кріпацькі)
Народна драма – фольклорна вистава ігрового змісту, що поєднує багато форм народного театру, драм, дій, які передавалися усно і виконувались звичайними людьми. (весілля, вертепна драма)

Народний ліро-епос – твори, які поєднують в собі ознаки лірики та епосу. В нього входили такі жанри:
Історична пісня – пісня про важливу подію з історії народу.
Дума – пісня під акомпанемент бандури чи ліри, що повістувала певну історію.
Балада – ліро-епічний твір казкового, героїчного або історичного характеру.
Дослідивши родові та жанрові особливості фольклору, можна визначити основні його риси:
колективність;
варіантність;
усна форма;
анонімність.