Напевно,в кожній країні є генії,імена яких повік асоціюватимуться із невмирущою славою минулого свого народу. Немає українця,що не читав творчості Тараса Григоровича Шевченка, немає хати,де б не був у пошані “Кобзар”. Шевченко був одним із тих,чию прихильність не купити за гроші та славу. Він був честолюбним генієм свого народу,що прагнув добитися правди та справедливості у нелегкі для простого вкраїнського люду кріпацькі часи.

Ні утиски збоку жорстокої влади,ні в”язниця не змусили Тараса Григоровича замовкнути. Його вічне та невмируще слово у пошані вже не в одного покоління. Вірші його – то гордість та честь українського народу.Саме в них зображенна стражденна, понівечена знущаннями влади,доля простого сільського люду.
Хто ж може краще описати жахливу долю кріпака,як не сам кріпак?
”
В неволі виріс між чужими,
І, не оплаканий своїми,”.
На мою думку,кожен,хто хоч в найглибших закапелочках своєї душі відчуває себе справжнім патріотом своєї Вітчизни,повинен вивчати Шевченкове слово і слідувати із ним по життю. Бо вірші його сповнені неземною могутньою силою,що сцілює найзакам”янілішу душу,пробуджує її від мороку забуття і відчерення од рідного краю.
У такі нелегкі для України часи ми повинні боротись до останнього за правду та справедливість,як це робив Шевченко. Лише, слідуючи повчанням Тарасового слова ,ми зможемо відчути єдність,зможемо стати пліч-о-пліч на лінію вогню і завдати нищівного удару ворогу.
Лише той,хто живе за Шевченковим словом може вважати себе істиним українцем та патріотом власної країни. То хай же вірші Тарасові стануть невмирущим правилом для наслідування для кожного із нас. Бо саме в них уся героїчна волелюбність та страждання предків кожного з нас.