загрузка...

Село. Примітивні, маленькі хатки розмістилися рядком на великому пагорбі. Любо дивитися, як вони красиво вписалися в мальовничу місцевість. До цих пір збереглися чудові, мальовані хатинки. Коло яких тихенько причаїлися квіти мальви. Ці величаві, чудернацькі квіти лише увінчують двір справжнього селянина.

Повітря, яке дме з поля таке чисте та пахуче. Недарма. Засіяне поле золотавою пшеницею та жовтими писаними соняхами, наповнює груди повним щастям. Вдихаючи його, забуваєш про все і тільки насолоджуєшся цим неймовірним подихом стерні.
Сільське життя прекрасне. Корови, кози, домашня птиця, яка пасеться на зеленій травичці, десь на галявині радує людське око. Так прекрасно спостерігати, коли доглянуті свійські тварини доповнюють всю вишуканість села. Незвичайні вигуки чути від них, та в цьому щось є чарівне.
Село. Спокійне та привітне населення, зайняте своїми домашніми клопотами. Хто пере на березі голубої річки, яка розлилася пообіч села. Хто доїть корову, у себе в маленькому сарайчику, солом’яна стеля якого, нагадує казковий дім. А, ось, дід у капелюсі порається на городі, мабуть збирає щось насаджене. Здається, що таке життя наповнене любов’ю і працьовитістю.
В сільській місцевості тихо, лише де-не-де заспіває свою солов’їну пісню соловейко в діброві. Чудово. В селі можна забути всі незгоди та збагатитися душею. Та й справді, підеш до лісу, присядеш навколішки і слухаєш спів прекрасних птахів. Ой, а ось сіренький зайчик промайнув, скрізь дерева, мабуть, спішить до своєї неньки, або тікає від якогось звіра.
Старенька бабуся йде, на неї приємно поглянути. Хоч і згорбилась, але впевнено просувається по наїждженій дорозі. Незламна душею людина, так і нагадує цю стареньку. Адже, завдяки таким, як вона, вдається зберегти це спокійне і напрочуд зачароване село.