Нам усім дуже рано хочеться розпочати доросле життя; зазвичай такі роздуми та прагнення приходять ще в підлітковому віці, коли дитина (до вісімнадцяти років такі особи ще дійсно вважаються дітьми) думає, що знає щось краще, аніж її батьки, тому й їй не терпиться попрощатися із рідним домом.

Однак, одразу ж виникає наступна дилема: вилетівши із гніздечка, вийшовши за рамки своєї зони комфорту, коли ні матір, ні батьки вже не тримають під своїм теплим та безпечним крилом, з’являється невимовне бажання повернутися назад до домівки, просякнутої любов’ю та ласкою, де тебе завше були раді бачити й чекали із відкритими обіймами. Зазвичай перший етап самостійного життя починається в гуртожитку, де спершу прижитися буває не зовсім просто.

Сусіди по кімнаті можуть бути набридливими, поспілкуватися так, як то було вечорами із мамою, уже ні з ким; немає підтримки, та ще гірше, що умови можуть здатися на перший погляд просто жахливими. Однак аби повноцінно вступити у самостійне життя, гуртожиток – це та низка випробовувань, яку усім варто подолати.

Нові друзі та знайомства, геть інакші погляди на життя, можливо, навіть уявлення про дорослішання вкрай зміниться. Ми люди – нам властиво помилятися; але не слід робити поспішних висновків, думаючи, що попереду буде легше – ніхто цього не гарантує та не обіцює. Насолоджуйтеся тим, що мате в даний момент, а не тим, що ще в захмарному майбутньому.