загрузка...

Природа. В цьому слові притаїлося безліч чогось живого та прекрасного. А й справді. Дерева, які вони могутні та сильні. Ніякий вітер не зможе нагнути до землі цю кремезну деревину. Восени воно вкривається золотавим одягом і лише тихесенький подих вітру шелехне листочок, відірве і понесе легенько в повітрі. Танок різноманітної листви ― заворожує.

Травичка, зелена та соковита, розліглася поміж дерев та кущів, утворивши справжнє весняне покриття. А на ній, серед високих травинок визирають маленькі, пухнасті квіточки кульбабки. Справжня краса. Сині, червоні, помаранчеві квіточки заповнили галявину своїм розкішним буттям.
В лісі чутні переклики птахів, які осіли на гіллі і щось собі щебечуть. Милозвучний спів розстилається по всій місцевості. Кожний перехожий зможе зупинитися і вслухатися в їх пташину розмову. Самі ж птахи виглядають, як намальовані. Кожна пташка відрізняється від іншої своїм яскравим забарвленням.
Спокійно веде себе лише річка, яка тихо і спокійно тече вниз, обминаючи перешкоди каміння. Якщо прислухатися до неї, почуєш тихенький брязкіт води. А може це риба плескається, або десь упала суха гілочка. Ні на кого вона не зважає, тече, лише зрідка булькоче непримітними хвильками.
Природа ― це щось дивовижне. Вона своєю неписаною красою зводить з розуму. Її треба слухати душею. Тільки чиста душею людина, зможе повністю порозумітися з цим прекрасним. Вийди на вулицю, прикрий очі і послухай тишу, може вона тобі щось скаже.
Яка висока і сіра скеля виросла. Її страшній і в ту ж мить могутній стан змушує замислитися, з чого вона зроблена. Відповідь одна. Пісок, вітер, зливи, снігопади, дощ ― сини і доньки матері-природи зробили її такою. Дивовижно. Невже природа така могутня. Невже має таку силу. Так, в цьому навіть не треба сумніватися.