Усе те ж зів’яле листя, зірване вітром і дощем, постійний холод, мряка – непросто тут побачити красу, поспішаючи кудись у справах. Здається, сама природа навіює смуток та сонливість.

Мало тут сонячних, теплих днів, але саме в ці дні помітна вся пишність цієї пори. Раптом листочки, що були сухими і тьмяними, під сонячними променями починають виблискувати вогненними барвами, багаті поля і садки гостинно запрошують збирати врожай, а летюча павутинка постійно переслідує тебе. Тоді розумієш, наскільки живою може бути навіть нежива природа. У неї, як і в людини, буває хороший та поганий настрій, вона також робить завжди те, що потрібно, а іноді примхливо дозволяє собі робити й те, що хочеться, дивуючи несподіваними змінами погоди, нехарактерними для сезону.

Осінь – яскравий тому приклад, адже під час цих швидкоплинних трьох місяців можна відчути і літню спеку, і лютий зимовий мороз, і свіжий теплий весняний вітерець. Вона, наче дитина, яка, граючись, приміряє одяг дорослих, та потім розуміє, що він незручний для неї і повертається до свого звичного.

Осіння пора не є моєю улюбленою, але чомусь найяскравіші спогади про моє дитинство пов’язані саме з нею. Пам’ятаю, яка була щаслива, збираючи кленове листя та жолуді, як мені подобалося створювати з них картини і фігурки тварин! Пам’ятаю, як поспішала додому, змокнувши під холодними дощами, і як опісля було приємно заховатися вдома під теплою ковдрою. Пам’ятаю, як осінь учила мене допомагати батькам, даруючи багатий смачний урожай, який потрібно було якнайшвидше зібрати.

Осінь має лише їй властиву чарівність, швидкоплинну й малопомітну. Це пора надзвичайних контрастів і непередбачуваних змін, у цьому її привабливість.