А що ж таке «поезія»? Якщо ви гадаєте, що це просто–напросто віршики, то мені шкода, але таке твердження є помилковим. Поезія – це те, що окриляє читача, торкається до найпотаємніших струн у найглибших куточках душі, а затим дарує відчуття легкості, невагомості й насолоди.
Та якщо читати поезію романтиків, то можна вибухнути від почуттів, котрі буквально вирують всередині, адже не кожен може перенести свої емоції на клаптик паперу, аби вони були зрозумілими для недалеких, пробачте за вираження, людей. Отож, чия поезія справляє на мене особливе враження?
Крістіан Йоганн Генріх Гейне – один з найвизначніших німецьких поетів дев’ятнадцятого століття. Його вважають не тільки останнім поетом романтичної епохи, але й одночасно її ватажком.
Джордж–Ноел–Гордон Байрон – англійський поет, який став символом романтизму дев’ятнадцятого століття, та окрім цього – ще й лібералізму в Європі. У нього безліч творів, але, мабуть, найбільше вражає поема «Мазепа», у якій, безумовно, згадується нашу Україну, оскільки головним героєм став саме Іван Степанович Мазепа – гетьман Війська Запорозького, котрий закарбувався у пам’яті народу не тільки завдяки цього титулу.
Про Байрона, як і про Гейне, можна говорити довго й нудно, адже не вистачить часу, аби перерахувати усе, чому їхня поезія приваблює.
Поезія, врешті–решт, це не тільки музика душі. Це стан душі, який здатен вивести людину з будь–яких внутрішніх депресій або страждань, якщо та, звісно, буде лікуватися «правильною» поезією.