Пісня пісень
Ну що тут можна казати? Тут просто не можна казати, що «це пісня пісень», а «це не пісня пісень і є єрессю у чистому вигляді, я не буду це слухати, а усі хто слухають – справжні іроди». Насправді-то, єдиної думки немає и навіть не повинно бути. Я хочу сказати, що пісня була творена ще за давніх часів, вона була навіть дуже дивною для прослуховування нашого сучасного вуха. Смаки міняються з часом. Від цього часу залежить багато факторів, що будуть впливати саме на музику, наприклад: війни, культурні та філософські віяння, тогочасний технічний розвиток і навіть народження і смерті конкретних осіб, про котрих я і буду казати далі…

Самого першого композитора назвати не можна по імені. Бо, мабуть, тільки якийсь бог знає, хто там і що писав п’ять, а то і більше, тисяч років тому. Можливо, це не було музикою. Для тих хто писав це, на мою думку, це було щось незнайоме та було щось занадто «високим» та «вишуканим» для них… Ні!!! І все ж таки це був набор звуків для них. Тільки пізніше з’явилось щось обдумане. Наприклад, музика Орфея, під котру навіть герої плакали немов дитинча. І я хочу сказати, що саме тоді в музиці почали з’являтись емоції… Так… Саме емоції роблять музику музикою. Звучить занадто по-дитячому. Хіба не так? Але це істина.

Для когось музика це набір звукових ефектів на гарно побудованих нот. Але емоції з’являються у слухача «на серці», якщо так можна сказати. Навіть музика нових віденських класиків може створити бурю емоцій у серці слухача. Але насправді чиста емоція народилась раніше саме там – у Відні.
Тепер цих композиторів називають гордо та з посмішкою «представники класичної віденської музичної школи». І це правда. Якщо б не було цих трьох імен, а саме: Людвіг ван Бетховен, Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт, то, мабуть, теперішніх емоцій не існувало в музиці взагалі!..