В кожної людини є улюблений куточок, де вона має можливість побути насамоті, зануритися в думки, отримати натхнення і сили іти далі по життю. Для мене цим місцем є парк, розташований неподалік від будинку, де я живу. Один раз на тиждень, а в деяких випадках і частіше, я відриваюся від міської метушні для того, щоб відпочити, подихати свіжим повітрям, набратися сили, пройтися по своїм улюбленим стежкам…

Парк носить ім’я відомої людини – першого космонавта – Юрія Гагаріна. Тут доволі людно, бо розташований парк буквально в центрі міста, але мені відомі такі куточки, де я можу побути наодинці і це мене приваблює. Парк дуже великий, вистачає місця всим: матусям з дітками, стареньким дідусям і бабусям, закоханим…

Повітря тут свіже, бо насажено багато дерев: ялинки, клени, тополі, молоді дубочки, каштани, липи, ясені. З гілочки на гілочку то тут, то там стрибають білочки. Я завжди маю у кишені горішок або жменьку насіння, щоб їх погодувати. В мене є тут улюблене деревце – одинока березка. Вона ще невисока, стовбурець тоненький, білосніжний, листячко ніжне. Я притулюся до неї і ніби чую, що вона говорить. Здається, ми вже стали подругами. Восени моя березка стає ще гарнішою – вбирається в золоту сукню і своїм шелестом приваблює всіх навколо. Вона знає всі мої таємниці.

В центрі парку є велике озеро. Влітку дітвара купаються в ньому, бо воно досить мілке. Вода в озері прозора, видно, як плавають веселі зграйки рибок, жабенята, а також качки зі своїми виводками. В центрі озера є невеликий острів, до нього можна дістатися тільки на катамарані.
Повсюди чути співи птахів, стрекотіння цвіркунів, шелест листочків, дзюрчання води – природа жива, вона дихає, розмовляє…
Після прогулянки по рідним стежкам парку я отримую стільки сили, що здається, можу гори перевернути!