Що таке невихованість? Прояви заздрості, злості, мстивості, ненависті, необов’язковості, зневажливості сприймаються людьми як наслідки поганого виховання. Занадто голосна розмова чи сміх, невиконання обіцянок, зневага до чужої праці – це теж є прояв невихованості. Де ж корені цього явища?

На мою думку. Невихованість – це, насамперед, лінощі душі. Небажання потрудитися над собою спричиняє такі наслідки. Потрібно виховувати свої почуття, слідкувати за думками та вчинками. Весь час поводитися так, ніби з нами безвідступно перебуває авторитетна для нас людина. В присутності улюбленого вчителя чи тренера навряд чи хтось дозволив би собі викинути просто долі обгортку з цукерки, не браво сплюнути на підлогу.

Не дати виходу гніву – на це потрібні неабиякі душевні сили. Змовчати, коли тебе образили, і не відповісти грубо – труд, і чималий.
Вихованням дитини повинні займатися не лише вихователі, батьки та вчителі, ні, дитина й сама повинна докладати певних зусиль. Всім дітям відомо, наприклад, що потрібно мити руки перед їжею, але чи всі, залишившись на одинці, чинять так? Вихованість – це не лише для показу, ніби для параду. Це внутрішній стан людини. Виховання не можна вважати закінченим якогось певного дня. Весь свій вік людина повинна розвиватися, займатися самовихованням.

Метою будь-якої людини, будь-якого віку чи соціального походження має бути самовдосконалення. Адже ми бачимо, що невихованість – це не просто невиконання якихось етичних норм та правил, а поняття набагато ширше. Що невихованість межує зі злочинними байдужістю та грубістю, небажанням дотримуватися загальноприйнятих моральних принципів. Не потрібно відкладати справи самовиховання на потім, життя тоді стає змістовним і цікавим, коли людина працює і бачить плоди своїх щоденних кропітких трудів.