Мої враження від прочитаних сторінок “Альпійської балади”
“Альпійська балада” – це дуже душевний, хвилюючий твір, бо зміг залишити в мене глибокі роздуми щодо трьох описаних днів з життя головних героїв. Він показує ті страшні часи війни. Часи голоду, страдань, холоду. У цей час кожній людині випали свої випробування, але не кожна могла їх винести. Івану та Джулії не пощастило – вони потрапили до концлагерю. Але чудним образом їм вдалося втекти. Хоча вони втікали, ще не знаючи одне одного, але згодом, у горах їм вдалось зустрітися та познайомитися.
В мене склалося і своє враження про головного героя повісті Івана. В ньому можна виділити декілька рис характеру, які він встиг в собі показати. Перша з них – це сміливість. Її можна побачити в тому епізоді, коли він не зміг витримати принжень від німця и сильно штовхнув його. Мабуть, це був перший з ув’язнених, хто зважився на такий крок. Хоча він і розумів, що після цього його шанси вижити різко впадуть, але воля та незломність були йому дорожче за життя. Також в ньому можна помітити таку якість як доброта. Вона виражається у відношенні до дівчини-італійки Джулії, з якою парубок випадково зустрівся у горах.
Згодом ця доброта перетворилася на прив’язаність, бо був момент, коли Іван хотів піти далі, залишивши ії, але раптом одумався, та посадив дівчину собі на плечі. Коли він дав кусок хліба психічно хворому німцю, це було не тільки виявлення доброти, а й підкуп за те, щоб він не видав їх есесівцям. Ідеальних людей, як відомо, не буває, тому й Івана не можна назвати ідеальним. Не дуже приємна ситуація, за якою парубок згодом пожалкував склалася, коли він відібрав у австрійця паоляницю та куртку. Звісно, що на війні всім треба виживати, та зробив він це не тільки для себе, а й для Джулії, але це його не виправдовує. В кінці балади Іван вчинив дуже благородно, штовхнув Джулію з прірви, бо не хотів, щоб вона потрапила до рук ворога.
Вау