загрузка...

Свіже легке повітря, тиша така, що чути лише пориви вітру, ранні півні замість будильника  – все це асоціюється, у мене, лише з одним слово – село.
Моє рідне село – невеличке, порівняно з містом, прекрасне, мальовниче. Називається моє село Василівка, мені дуже подобається його назва. Його назвали на честь одного місцевого хлібороба Василя, який вперше в селі побудував хату, і  так би мовити започаткував тут життя.

Наше селі багате на степи, схили та горби. Степ весною весь заквітчаний, він настільки гарний, що навіть міські, не місцеві, приїжджають там фотографуватися, і навіть ті хто проїзджали повз села.
А за степом протікає наша гордість села – річка! Річка – о, яка ж вона прекрасна і красива, а ще на диво, чиста. Влітку там всі діти й дорослі, Купаються, засмагають та просто відпочивають родинами. Також, там є і чимало тварин, гуси, які там полюбляють купатися та корови, які пасуться на березі. А ще у річці водяться видри, я їх дуже боюся, білі чаплі і є навіть ласки.
У степу у нас живуть зайчики і ховрашки, а одного разу, коли була дуже холодна і люта зима люди бачили там навіть вовка.
Хоч в нас і не місто, але край наш досить цивілізований. У нас є гаряча вода, опалення, електрика, світло. Наше село навіть ділиться на частини, так звані «райончики». Саме найголовніше у нас є дитячі садки, школа,  будинок культури, та магазини. Також у нас є невеличка церква і капличка.
Селяни переважно живуть в садибах, є дачі і людей з міста і всі вони мають великі огороди, сади, гарно облаштовані подвір’я. Біля сільради є навіть декілька двохповерхових будинків.
Коли я виросту я хочу пожити декілька років у місті, але потім обов’язково повернутися у рідне село, мені набагато більше подобається жити серед природи.
Ось таке у нас славне село.