Особисто я вважаю, що люди, котрі не читають книги, просто–напросто позбавленні ще однієї звичайної радості – хіба не чудово бодай на кілька годин поринути у якийсь інший всесвіт, відчути на власному нутрі усе те, що траплялося із головними героями, а потім знову повернутися до сірої буденності, яка, чесно кажучи, вельми набридає, оскільки людям властиво бажати змін.

Якщо говорити про те, яка ж книжка є моєю улюбленою, то, почувши вищесказане запитання, в голові одразу ж виникає чи то дилема, чи то парадокс – чітко й точно неможливо відповісти, оскільки кожен прочитаний роман зоставляє по собі приємний осад, а тим паче, ділити книги на «хороші» та «погані» – категорично заборонено, бо вся літературна праця й спадщина – то щось настільки витончене, що вже досягнуло певною мірою ідеалу.

Улюблених книг у мене вельми багато й то залежить, в першу чергу, від настрою. Коли він чудовий, то хочеться читати те, що дійсно окриляє, на кшталт Ліну Костенко чи Донну Тартт; одначе, цій мінливій речі притаманно переінакшуватися, тому дуже часто в моїх руках можна побачити у депресивного Макса Кідрука або Стівена Кінга.

Отож, улюблена книга – це не такий вже й важливий пункт, адже найголовніше – то читати, збагачувати свій словниковий запас, розвиватися як особистість. Книги – це знання, а читання – спосіб, за допомогою якого можна осяяти те, що ще раніше здавалося нездійсненним.