Мій герой
Загальновідомо, що в Давній Греції «героями» називали людей, котрі народжувались від союзу богів та простих смертних. Але часи змінилися, а разом із ним змінилася й семантика цього слова, яке нині ми вважаємо загальновживаним. Віднині на просте запитання, хто такий «герой», можна почути приблизно таку відповідь: «Герой – це людина, що здійснила якийсь подвиг». Але ж подвиги не здійснюються «просто так», вони потребують певної мотивації… Отже, хто й заради чого сьогодні здійснює подвиги? Яким повинен бути герой, з якого нині можна було б узяти приклад?
Відповідь на це запитання не настільки проста, як здається. Кожна історична епоха продукувала свій ідеал героя, що мусив бути зразком для наслідування. Дуже показовою в цьому відношенні була радянська доба, коли в мистецтві панував «соціалістичний реалізм». Його твори презентували своїм читачам цілу галерею літературних персонажів, якими захоплювались молоді люди свого часу – це, зокрема, Павка Корчагін та Олексій Маресьєв…
Але радянська епоха відійшла в небуття, поступившись місцем іншій реальності. Колишні книги й колишні герої нині вважаються непопулярними, більше того – штучно героїзованими. На кого ж тепер із літературних персонажів хоче бути схожою сучасна молода людина?
З усіх прочитаних мною творів української літератури мені найбільше сподобався головний герой пригодницького роману І. Багряного «Тигролови», якого звали Григорій Многогрішний. Цей двадцятип’ятилітній юнак, інженер-авіатор за фахом, був несправедливо засуджений тоталітарною системою за нескоєні злочини та засланий на Далекий Схід. Але жорстокій умови й нелюдське ставлення вірних слуг Системи не зломили його, свободолюбного нащадка козацької шляхти: неймовірним чином утікши з-під пильного ока конвоїрів, цей мужній лицар сучасності не тільки продемонстрував неймовірну жагу до вільного й повноцінного життя, проте й зумів знайти своє щастя далеко від рідного дому.
Більше того – він зумів подолати свого кривдника, майора Медвина, якого можна вважати втіленням усієї репресивної системи.
На щастя, далеко позаду лишилися часи тотального терору та масових репресій. Але й донині нам бракує людей, котрі могли б настільки сміливо доводити своє право бути вільною Людиною – незалежно від життєвих обставин та політичної кон’юнктури.