Із першим ранковим подихом прокидається природа. Хмари сонно тягнуться з–за небокраю, їх підганяє нестримний та невагомий вітер. Люди прокидаються, тримаючи у думках план та настанови на черговий день.
Вас дивуватиме, як мирно можна засинати і легко прокидатися, якщо є заради чого жити, що творити, кого любити. Сонце цілуватиме у чоло, а запашний ромашковий чай буде гріти душу.
А може, це зовсім не чай? Йдучи гамірними вулицями, завше звертаю увагу на милі, недоторкані міським ритмом, закапелки. Іноді, перебуваючи у таких місцинах, набираєшся сил, відпочиваєш від людей, або ж спілкуєшся із природою. Так–так, ви усе правильно почули; це не божевілля. Кожен з нас втомлюється від соціуму, його нібито правильних моральних установ. Хоч насправді більша половина суспільства давно потонула у бруді власних суджень.
Природа, у свою чергу, не вимагає від вас матеріального статусу, не потребує будь–яких пояснень. Із нею можна говорити цілу вічність. Дерева, перегукуючись, заберуть усі таємниці, розділять відчай і принесуть спокій. Влаштуйте собі прогулянку лісом.
Поговоріть і ви. На щирість завжди відповідають щирістю. І в тім, трохи гармонії та спокою нікому не ще завадило. Нехай чекає весь світ. Будьте тут і зараз.