Перше що хочеться Вам сказати, щиро і від душі – ДЯКУЮ! Дякую за те, що є такі люди як Ви, за Вашу мужність, відданість, витримку, характер, та ще можна назвати сотні ваших рис, і все рівно не виразити цим ту велику подяку.
Люди, які стоять там – на фронті, не важливо чи вони десь вчились, працювали – вони і так значить у нашому дещо більше ніж всі інші – це дійсно люди які потрібно поважати та якими потрібно пишатися.
Поки в мирних містах, селах, люди сплять, прокидаються під перші промені сонця, бійці прокидаються від перших вистрілів куль, і вони не можуть поніжитися в ніжному ліжку, випити нікуди не поспішаючи горнятко запашної гарячої кави, та насолодитися прекрасним видом з вікна.
Поки ми в холодну пору року сидимо під трьома перинами закутані по шию в плед, вдягнуті в теплі носочки та п’ючи гарячий чай з солоденькою булочкою – десь люди замерзають з кусочком хліба у руці.
Дякую вам чоловіки – ви справжні воїни, ви ті з кого приємно брати приклад, з Вас потрібно його брати! Дякую Вам за те, що над моїм містом не літають кулі, не розбивають нічого кулемети та не літають гранати.
Дякую вам за те, що я спокійно можу спати, їсти, вчитися. Дякую Вам за те, що завдяки вам я не втратила віру в людей, я бачу які є вірні і прекрасні люди, які люблять свою країну, які стоять за неї, за народ, за своїх дітей, дружин, батьків та внуків, Стоять за те, щоб ми жили щасливо не знаючи горя.
Низький Вам поклін хлопці, хоч я розумію, що передачі в АТО це мізерна частина того, що робите для нас Ви, я молюся за Вас.
Vghn