Моя сім’я проживає у власному великому двоповерховому будинку, який оточений садом, а той, в свою чергу, приютив поруч теплицю.

У мене та моєї сестри, відповідно, окремі кімнати, і я вельми рада такому повороту подій, навіть не через те, що мені не хотілося би ділити з нею приміщення, а через те, що смак у неї просто жахливий!

Звісно, осуджувати когось чи чиїсь думки та погляди я не маю ні мізерного права, проте я не можу збагнути, для чого сестра розклеїла по всій кімнаті плакати та фотографії, не повісивши їх, ба навіть не вставивши їх у рамку?

Вона зберігаю свої книги на шафі, а полички вщент заставлені непотребом, на кшталт кімнатних квітів та косметики! Вони прогинаються від цього всього, їй–бо! Я, у свою чергу, люблю все акуратне й чітке, тому у моїй кімнаті мінімум речей на видному місці; все заховане у шафах і шухлядах, ізольоване від пилу та бруду.

Навіть телевізор, який стоїть на поличці, має окремі дверцята, котрі я затулюю, якщо не дивлюся його. Певне, усе з нами зрозуміло; я – заклята та затята людина, що прагне до досконалості, а сестру мою – надихають абстракції й спонтанність.

Саме так наш внутрішній світ і відображається на наших особистих кімнатах, котрі наглядно показують, що мати власне містечко дійсно необхідно, аби відкривати себе і шукати, проходячи ось такі етапи пізнання.