Історичні пісні
Історичні пісні – це спроба народу зберегти у пам’яті нащадків славетне минуле. Вони виникли у найважчий для України час, коли вороги хотіли знищити її мову і культуру. Стали символом незламності духу і бажання вистояти за будь-яку ціну.
Пісні з історичними мотивами співали кобзарі, що мандрували від села до села, і прославляли героїв. Розповідали, як славні козаки обороняли рідну землю від турецьких набігів, як Богдан Хмельницький намагався визволити Україну з рук польських загарбників, а пізніше – як була зруйнована Запорозька Січ царицею Катериною.
Тужливо лилася пісня з вуст сліпого музиканта, і картини епічних битв розгорталися в уяві зачарованих слухачів. Така пісня завжди мала осмислений сюжет, а героями ставали реальні люди, котрі залишилася в історії завдяки своїм подвигам.
Історичний фольклор надихав слухачів, додавав військові хоробрості і наснаги, і розповідав про тяжкі часи у житті українського народу. Він зберігав імена героїв і зрадників, щоб одних прославляли, а інших проклинали теперішні і наступні покоління.
Ось Морозенко («Ой, Морозе, Морозенко») зі своїми побратимами-козаками вривається в гущу татарського війська, і б’ється до останньої краплі крові, а там Богдан Хмельницький («Чи не той то хміль») виступає проти польських загарбників, Устим Кармелюк («За Сибіром сонце сходить») втікає від жандармів, і гине від зрадницької кулі.
Історичні пісні просякнуті болем і тугою за славними героями, та водночас вони сповнені надії на перемогу і волю. Часто головні персонажі зображуються гіперболізовано, бо народ хоче бачити їх непереможними, з надлюдськими можливостями і незламним духом.
Вони розповідають про козаків і гайдамаків, татарські набіги і Коліївщину, тяжку долю людей під гнітом Московського царства і Речі Посполитої. Ми повинні берегти історичні пісні, бо в них – минуле нашого народу, пам’ять про тяжкі випробування, що випали на долю України, і наш обов’язок – ніколи їх не забувати.