Постать Григорія Сковороди досі не розгадана повністю. Навіть його життя було загадковим та незбагненним. Про поета говорили: «Він учив так, як жив, а жив так, як учив». Найголовнішим у своєму житті митець вважав самовдосконалення та відмову від життєвих спокус. Сковорода знаходився у постійному пошуку себе та сенсу людського буття. Поет був мандрівником, він ніколи не затримувався на одному місці, завжди був далеко від себе та світу.

Сковорода вважав, що тільки потрібне є легким. Непотрібне ж, навпаки, – обтяжує життя людині. Він раз за разом повторював: «Слухай самого себе», «Поглянь у самого себе». Григорій вважав, що для здобуття щастя не потрібно багато. Варто лише пізнати, до чого лежить душа, а потім знайти підходяще заняття. Поет казав: «Багато хто, потоптавши природу, обирає для себе ремесло наймодніше і найприбутніше, але сим лише ошукують себе».

Поезії Григорія Сковороди не схожа на вірші інших поетів. Вона має духовно-філософський підтекст, ліричні та епічні погляди, почуття, але й тверезість думок. Велику роль у творчості Сковороди відіграли релігійні розповіді. Він створив своє бачення. Йому притаманні роздуми про щастя та добро, чесність і сумління, працелюбність, відчуття краси природи. Не зважаючи на це, у творчості видатного філософа прослідковуються і соціальні проблеми.

Цікаво те, що на посмертному постаменті Григорію Сковороді написано «Світ ловив мене, та не впіймав». Ця фраза відображає його спосіб життя, погляди та звички. Світові дійсно не вдалося втримати його на одному місці, залишити у павутинні соціуму. Він був всюди і всюди йому були раді. Люди радо приймали цікавого гостя, який радо ділився поглядами на життя, його сенс та просто розповідав цікаві історії за чашечкою ароматного чаю зі смачним печивом.