Я народився в мальовничому селі. Там, де свіже повітря, прохолодна джерельна водиця, там, де сонечко дарує промінці радості і щастя.
Навколо моєї старенької хатки процвітає затишний сад, який завжди п’янить своїм терпким ароматом цвіту, в якому ростуть ромашки та мальви і де так полюбляють пастися гуси. Сад, ніби живе своїм окремим життям в якому все переплетено і взаємопов’язано.
Не можна намилуватися річечкою, яка тоненькою стрічкою тече неподалік моєї хатини. Особливо надзвичайний краєвид можна розгледіти на світанку, коли сонечко встає з-за обрію, а річечка пускає білий туман по берегу. Пам’ятаю миті, коли татусь брав мене з собою на риболовлю ,де я з вудочкою непорушно сидів і чекав, коли поплавок ворухнеться.
А зимою, коли температура падає нижче за нуль, а завірюха намітає кучугури снігу вкриваючи білосніжною ковдрою все навкруги, ми з хлопцями брали санки і гайда на гору спускатися та грати сніжки. Не можливо забути, ті червоні щічки та носики. Чи коли приходив щедрий вечір, ми всі переодягалися в загадкових персонажів,розфарбовували обличчя і голосно виспівували привітання для сусідів, за що отримували в’язку бубликів, жменьку цукерок та запашні, щойно спечені пироги з сиром.
Іноді так хочеться повернутися у дитинство,хоча б на мить,зібрати всіх друзів і знову під веселий сміх та дотепні жарти піти блукати такими рідними серцю вулицями.