Проживаючи життя, кожна людина пише власну книгу, хоча навіть не задумується про це. Усі звикли до того, що на написання спроможні виключно письменники або ж навіть поети, а простолюдини не здатні осягнути таке мистецтво.

Однак, абсолютно кожен таки дійсно є автором власної книги – можливо, він ніколи не опублікує її, але всі історії зберігаються в голові. Наш мозок – прекрасна і водночас потворна книга. Є моменти, котрі хочеться поставити на повтор, нібито знову перечитати, пережити, але, згідно із законом підлості, сіра речовина часто себто блокує їх. Та саме те, що відтворювати не хочеться – бликає перед очима, наче зіпсована картинка.

Якщо серйозно говорити про те, чи хотіла би я написати власну книгу, взявши до рук ручку або ж сівши за екран ноутбука, то моя відповідь скоріше буде заперечливою, аніж навпаки. Письменництво – це вельми складна робота, хоча інколи нам так не здається. Коли читаєш книгу, то гадаєш, що автор працював на неї так само на одному подиху, як зараз прочитуєш її ти.

В більшості випадках автори проходять крізь біль, піт та сльози, аби досягнути омріяного готового сюжету. Є ще багато нюансів, зважаючи на які, я б не хотіла писати книги: ні власні, ні на оглядові привселюдні публікації. Тим не менш, бажання читати чужі шедеври залишається непереборним.