Це з дитинства, з самих малих літ, як тільки ми почали чути, нас обманювати навіть батьки, а коли самі навчилися розмовляти – навчилися обманювати самі.
Брехню ми чуємо скрізь – по телевізору, в інтернеті, на вулиці, в магазині, на роботі, та скрізь.
По телевізору на нас певним чином хочуть вплинути, даючи нам не потрібно інформацію, відходячи від теми, завуальовуючи інформацію, але головне – обманюють.
Навіть, кожен може згадати, що мама в дитинстві обманювали дитину кажучи, що якоїсь речі немає, просто тому, що маленькій дитині їй не можна, як це не трагічно, але це теж обман.
Так що, виходить, обман і брехня це нормально і в цьому нічого поганого не має? Тобто всі ми можемо брехати рахуючи це за нормальне?
Також мене «вбиває» фраза – брехня в благо, в чиє це благо ця брехня. Тобто: «Коханий, пробач, що я тобі збрехала, що зрадила, просто я думала, що тобі так буде краще, я хотіла зробити як ліпше». Так, приклад звичайно грубий, але ж це так все і є.
Особисто я, брехню не приємлю в будь–якій формі, я її не переношу, і навіть саме слово мені теж не подобається. Може це через те, що мене в моєму житті багато обманювали, брехали в обличчя, насміхалися, виставляли в поганому світлі, в принципі мене може зрозуміти лише людина, яка була в такій ситуації і відчувала те, що і я, і знає як це.
Брехати і своєму житті чи ні, це дало кожного, суто індивідуальне, але як не крути, в житті завжди все виходить на поверхню.