Байка
Походження байки сягає сивої давнини. Формування її мотивів, структури, сюжетів і образів відбулось ще за життя видатного грецького філософа, батька цього ліро-епічного жанру – Езопа. Традиції цього жанру присутні і в українській літературі.

Байка може набувати віршованої та прозової форми. Це невелике оповідання, головними персонажами якого часто-густо виступають тварини, рослини і неживі предмети. Говорячи про персонажів, слід згадати про одну особливість, без якої вони були б недійсними. Мова йде про алегорію. Алегорія – це спосіб художнього зображення, при якому одні предмети та явища виражаються через інші. Саме ця особливість дає змогу приховано і в сатиричній та смішній манері показувати життя і вчинки людей через образи тварин, рослин та предметів неживої природи. Також байка несе в собі повчальний зміст або мораль. Сатира і комізм – дві головні ознаки, без яких байка не може обійтись. Саме через них автор і висміює всі вади та негативні риси суспільства.

В українській літературі твори цього жанру зустрічаються у Феофана Прокоповича, Георгія Кониського і Митрофана Довгалевського. Нова літературна казка з’явилась в Україні завдяки видатному мандрівному філософу Григорію Сковороді і його збірці ”Байки харківські”. Вже на початку XIX століття байку наповнювали народним колоритом і життєвими реаліями такі письменники, як: Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка та інші. Також до цього жанру зверталися: Іван Франко, Леонід Глібов, Борис Грінченко.

Можна зробити висновок, що байка – коротке оповідання сатиричного і комічного характеру, в якому тварини виступали головними персонажами, зображаючи собою суспільство, його вади. Також в ньому присутнє дидактичне начало, тобто повчання, без якого жанр не міг би існувати.